Види та правові наслідки рецидиву злочинів

Із законодавчого визначення рецидиву злочинів (ст. 34 КК) випливають такі ознаки цієї форми множинності: 1) усі злочини (два або більше) у межах рецидиву є умисними (такими вважаються і злочини з подвійною (змішаною) формою вини); 2) злочини, які утворюють рецидив, вчиняються у різний час, тобто відокремлені один від одного певним проміжком часу (не має значення - коротким або тривалим); 3) на момент вчинення нового злочину (злочинів) особа має судимість за попередній злочин (злочини). Рецидив вважається найбільш небезпечною формою множинності злочинів: вчинення нового умисного злочину за наявності непогашеної або незнятої судимості за попередній умисний злочин означає, що особа проігнорувала попередження держави про необхідність законослухняної поведінки, зафіксоване у раніше постановленому обвинувальному вироку. Рецидив може свідчити про стійку антисоціальну спрямованість особи, її прагнення займатись вчиненням злочинів на професійній основі, виступаючи при цьому носієм специфічних злочинних звичаїв і психології і пропагуючи кримінальну субкультуру. Водночас, слід враховувати, що різним видам рецидиву законодавцем надається неоднакове правове значення.